Геніальний вчений-природознавець і мислитель, основоположник генетичної мінералогії, біогеохімії, радіогеології, вчення про наукознавство, біосферу і ноосферу. Організатор і перший президент Української академії наук (1918-1921), Державного радієвого інституту (1922), Лабораторії живої речовини (1927, нині Інституту геохімії і аналітичної хімії ім. В. І. Вернадського РАН), Комісії з вивчення важкої води (1934), Міжнародної комісії з визначення віку пород радіоактивними методами (1937), Метеоритного комітету і Комісії по ізотопах (1938) та багато ін. Доктор мінералогії і геогнозії (1897), професор (1898), академік Петербурзької академії наук (1909, від 1917 – Російської академії наук), академік Української академії наук (1918), лауреат Сталінської премії 1-го ступеня (1943).

Володимир Іванович Вернадський народився 12 березня 1863 р. у м. Петербурзі. Прадід його – запорізький козак, воював проти Польщі на боці Богдана Хмельницького. Батько, Іван Васильович, працював професором Київського університету, а пізніше – професором Олександрійського ліцею в Петербурзі. Мати, Ганна Петрівна, походила з відомого українського роду Константиновичів. На формування світогляду В. І. Вернадського значний вплив мали родинні зв’язки з Є. М. Короленком і М. І. Гулаком.

Ґрунтовні знання Володимир Іванович одержав на природничому відділенні фізико-математичного факультету Петербурзького університету, який закінчив 1885 р. Кращими своїми вчителями і наставниками він називав В. В. Докучаєва, Д. І. Менделєєва й О. П. Карпінського. Володіючи майже всіма романськими, германськими і слов’янськими мовами, Володимир Іванович впродовж багатьох років мав тісні наукові зв’язки з кращими школами Франції, Італії, Німеччини, Чехословаччини, Швейцарії, Греції, Англії.

Початок наукової діяльності В. І. Вернадського пов’язаний з розробкою нових напрямів у кристалографії і мінералогії. Його докторська дисертація називалася “Явления скольжения кристаллического вещества” (1897). Різним аспектам кристалографії і генетичної мінералогії присвячено більшість крупних праць вченого, зокрема “Лекции описательной геологии” (1899), “Основы кристаллографии” (1904), “Земные силикаты, алюмосиликаты и их аналоги” (1937), “История минералов земной коры” (1923).

Вчений-мислитель помер 6 січня 1945 р. Його поховали на Новодівочому кладовищі у Москві.

Ім’я геніального вченого присвоєно багатьом академічним інститутам, бібліотекам, кораблям тощо. На пошану вченого названо два мінерали “вернадит” і “вернадскит”. Академія наук СРСР у 1945 р. установила грошову премію та золоту медаль ім. В. І. Вернадського. Починаючи з 1973 р. премія імені В. І. Вернадського встановлена також у НАН України. У 1964 р. іменем ученого названо гірський хребет у східній частині Антарктиди. У 1981 р. на бульварі Вернадського у м. Києві (Академмістечко) споруджено величний пам’ятник В.І.Вернадському.