Це рішення було прийнято в порушення Статуту ООН, Декларації про принципи міжнародного права 1970 року, Гельсінського заключного акту ОБСЄ 1975 року, Договору про дружбу і співробітництво між Російською Федерацією і Україною 1997 року, а також цілої низки інших міжнародних договорів. Водночас демонстративна відмова Російської Федерації від попередніх консультацій з Україною і державами-гарантами її територіальної цілісності (Великобританією, США, Францією та Китаєм) є показовим нехтуванням своїми міжнародно-правовими зобов’язаннями, закріпленими в Будапештському меморандумі 1994 року.

Цей правовий нігілізм підтверджується я заявою Президента Російської Федерації В.В.Путіна , зробленою під час прес-конференції 4 березня 2014. Зокрема, В.В. Путін заявив, що в результаті подій останніх кількох місяців на території України виникла нова держава, щодо якої Росія ніяких зобов’язуючих  документів не підписувала.

Рішення Ради Федерації ФС РФ про застосування збройних сил на території незалежної суверенної держави, одного із засновників ООН, суперечить нормам міжнародного права, що стосуються ситуацій, коли захист прав і законних інтересів власних громадян, які перебувають за межами території своєї держави, допускають військове втручання держави в їх громадянство. Згідно з Конституцією України та відповідними нормами міжнародного права Автономна Республіка Крим є невідʼємною частиною України і однією з адміністративно-територіальних одиниць держави Україна. Наголошуємо, що жодна належним чином уповноважена національна, іноземна або міжнародна організація не заявляла про порушення на території України (зокрема, в Автономній Республіці Крим) прав людини, що вимагало б втручання якогось міжнародного суб’єкта або міжнародного співтовариства. Таким чином, звернення самозваних керівників однієї з адміністративних одиниць України - Автономної Республіки Крим - до російської влади з закликом надати військову допомогу є протиправним , а будь-які рішення, прийняті на підставі цього звернення, нелегітимні. Це підтверджується, зокрема, встановленням кримінальної відповідальності за публічні заклики до розв'язування війни як за законодавством України (стаття 436 Кримінального кодексу України), так і за законодавством Російської Федерації (стаття 354 Кримінального кодексу РФ).

Ознаки цього ж злочину явно присутні в так званій Заяві громадянина України В.Януковича до Президента Росії В.В. Путіна з проханням використовувати Збройні Сили Російської Федерації для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності та захисту населення України. Зазначена Заява прямо суперечить статті 85 Конституції України, згідно з якою право прийняття рішення про допуск іноземних збройних сил на територію України належить виключно Парламенту України.              

Застосовуючи принцип сумлінного тлумачення міжнародних договорів, констатуємо суттєве порушення положень Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 8 серпня 1997 року, зокрема пункту 1 статті 6, де визначено, що військові формування Чорноморського флоту РФ „здійснюють свою діяльність у місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації, поважають суверенітет України, додержуються її законодавство та не допускають втручання у внутрішні справи України”. Порушений також і пункт 2 статті 8, відповідно до якого військові формування Чорноморського флоту РФ  „проводять навчання й інші заходи бойової та оперативної підготовки в межах навчальних центрів, полігонів, позиційних районів і районів розосередження, стрільбищ і, крім заборонених зон, у відведених зонах повітряного простору за погодженням з компетентними органами України”. Такого узгодження з компетентними органами України з боку відповідних органів РФ не було. Однак, російські військові (про своє громадянство вони повідомили ЗМІ) залишили місця своєї дислокації в порушення норм Угоди.

Беручи до уваги викладене, дії Російської Федерації є актом агресії, тобто міжнародним злочином. Нагадуємо, що міжнародне право передбачає особливий режим міжнародної відповідальності держави, яка порушує імперативні норми загального міжнародного права, а особи, винні у вчиненні злочину агресії, несуть індивідуальну кримінальну відповідальність за міжнародним правом.

Таким чином, дії Російської Федерації створюють правові підстави для реалізації Україною свого невідʼємного права на індивідуальну та колективну самооборону, яке закріплене в статті 51 Статуту ООН, у тому числі, звернення до інших держав, структурам для відбиття зовнішньої агресії. Беручи до уваги численні порушення Російською Федерацією багатосторонніх і двосторонніх договорів, Україна також має право зупинити виконання будь-яких своїх зобов’язань  за двосторонніми договорами з Росією, зокрема щодо тимчасового розміщення Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України.

Нехтування Російською Федерацією основними принципами міжнародного права неминуче призведе до серйозних політичних, економічних, військових втрат в умовах сучасного глобального світу, до дестабілізації ситуації не тільки в Східній Європі, але і всередині Росії. Використання Росією як приводу до військової агресії неіснуючих і непідтверджених порушень колективних прав населення певного регіону чи регіонів України в майбутньому з великою ймовірністю стане прецедентом для аналогічного військового втручання у внутрішні справи інших держав з боку багатонаціональної Російської Федерації і може бути використане іншими державами для втручання у внутрішні справи Росії та підтримки сепаратистських рухів в її окремих регіонах.

Політика Російської Федерації по відношенню до України руйнує не тільки двосторонню міжнародно-правову базу. Вона загрожує загальній системі міжнародного права. Міжнародне право є і залишається інструментом мирного вирішення спорів між державами. Будь-яке втручання однієї держави у внутрішні справи іншої є неприпустимим і має бути засуджене міжнародним співтовариством.

Ще раз підкреслюємо, що своїми діями Російська Федерація порушила імперативні норми загального міжнародного права (jus cogens), які приймаються і визнаються міжнародним співтовариством держав у цілому як норми, відхилення від яких неприпустимо (стаття 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року). Норми jus cogens є критеріями для визначення законності інших норм і фундаментом міжнародного правопорядку. Таким чином, заява Президента Російської Федерації В.В.Путіна про невизнання Уряду України суперечать міжнародному праву.

Виходячи з того, що порушення Російською Федерацією норм jus cogens є прямим посяганням на інтереси світового співтовариства в цілому, це створює для держав обов’язок не допустити їх безкарність як obligatio erga omnes (обов’язок перед усіма). При цьому, здійснення злочину агресії несе за собою кримінальну відповідальність певних посадових осіб держави-агресора.

Aide mémoire
о нарушении Российской Федерацией императивных норм международного права (jus cogens)

1 марта 2014 года в 17.21 по киевскому времени Совет Федерации Федерального Собрания Российской Федерации единогласно поддержал обращение Президента Российской Федерации В.В. Путина о введении «ограниченного военного контингента» вооруженных сил России на территорию Украины.
Это решение было принято в нарушение Устава ООН, Декларации о принципах международного права 1970 года, Хельсинского заключительного акта СБСЕ 1975 года, Договора о дружбе и сотрудничестве между Российской Федерацией и Украиной 1997 года, а также целого ряда других международных договоров. В то же время демонстративный отказ Российской Федерации от предварительных консультаций с Украиной и государствами-гарантами ее территориальной целостности (Великобританией, США, Францией и Китаем) является показательным пренебрежением своими международно-правовыми обязательствами, закрепленными в Будапештском меморандуме 1994 года.
Этот правовой нигилизм подтверждается заявлением Президента Российской Федерации В.В.Путина, сделанным во время пресс-конференции 04 марта 2014 года. В частности, В.В. Путин заявил, что в результате событий последних нескольких месяцев на территории Украины возникло новое государство, в отношении которого Россия никаких обязывающих документов не подписывала.
Решение Совета Федерации ФС РФ о применении вооруженных сил на территории независимого суверенного государства, одного из основателей ООН, противоречит нормам международного права, касающихся ситуаций, когда защита прав и законных интересов собственных граждан, которые пребывают за пределами территории своего государства, допускают военное вмешательство государства их гражданства. Согласно Конституции Украины и соответствующих норм международного права Автономная Республика Крым является неотъемлемой частью Украины и одной из административно-территориальных единиц государства Украина. Подчеркиваем, что ни одна надлежащим образом уполномоченная национальная, иностранная или международная организация не заявляла о нарушении на территории Украины (в частности, в Автономной Республике Крым) прав человека, что требовало бы вмешательства какого-либо международного субъекта или международного сообщества. Таким образом, обращение самозваных руководителей одной из административных единиц Украины – Автономной Республики Крым – к российским властям с призывом предоставить военную помощь является противоправным, а любые решения, принятые на основании этого обращения, нелегитимны. Это подтверждается, в частности, установлением криминальной ответственности за публичные призывы к развязыванию войны как по законодательству Украины (статья 436 Уголовного кодекса Украины), так и по законодательству Российской Федерации (статья 354 Уголовного кодекса РФ).
Признаки этого же преступления явно присутствуют в так называемом Заявлении гражданина Украины В.Януковича к Президенту России В.В. Путину с просьбой использовать Вооруженные Силы Российской Федерации для восстановления законности, мира, правопорядка, стабильности и защиты населения Украины. Указанное Заявление прямо противоречит статье 85 Конституции Украины, согласно которой право принятия решения о допуске иностранных вооруженных сил на территорию Украины принадлежит исключительно Парламенту Украины.
Применяя принцип добросовестного толкования международных договоров, констатируем существенное нарушение положений Соглашения между Украиной и Российской Федерацией о статусе и условиях пребывания Черноморского флота Российской Федерации на территории Украины от 8 августа 1997 года, в частности пункта 1 статьи 6, где определено, что воинские формирования Черноморского флота РФ «осуществляют свою деятельность в местах дислокации в соответствии с законодательством Российской Федерации, уважают суверенитет Украины, соблюдают ее законодательство и не допускают вмешательства во внутренние дела Украины». Нарушен также и пункт 2 статьи 8, в соответствии с которым воинские формирования Черноморского флота РФ «проводят учения и другие мероприятия боевой и оперативной подготовки в пределах учебных центров, полигонов, позиционных районов и районов рассредоточения, стрельбищ и, кроме запретных зон, в отведенных зонах воздушного пространства по согласованию с компетентными органами Украины».

Такого согласования с компетентными органами Украины со стороны соответствующих органов РФ не было. Однако российские военные (о своем гражданстве они сообщили СМИ) покинули места своей дислокации в нарушение норм Соглашения.
Принимая во внимание изложенное, действия Российской Федерации являются актом агрессии, то есть международным преступлением. Напоминаем, что международное право предусматривает особый режим международной ответственности государства, которое нарушает императивные нормы общего международного права, а лица, виновные в совершении преступления агрессии, несут индивидуальную уголовную ответственность по международному праву.
Таким образом, действия Российской Федерации создают правовые основания для реализации Украиной своего неотъемлемого права на индивидуальную и коллективную самооборону, которое закреплено в статье 51 Устава ООН, в том числе, обращение к другим государствам, структурам для отражения внешней агрессии. Принимая во внимание многочисленные нарушения Российской Федерацией многосторонних и двусторонних договоров, Украина также имеет право остановить выполнение любых своих обязательств по двусторонним договорам с Россией, в частности относительно временного размещения Черноморского Флота Российской Федерации на территории Украины.
Пренебрежение Российской Федерацией основными принципами международного права неизбежно приведет к серьезным политическим, экономическим, военным потерям в условиях современного глобального мира, к дестабилизации ситуации не только в Восточной Европе, но и внутри России. Использование Россией как повода к военной агрессии несуществующие и неподтвержденные нарушения коллективных прав населения определенного региона или регионов Украины в будущем с большой вероятностью станет прецедентом для аналогичного военного вмешательства во внутренние дела других государств со стороны многонациональной Российской Федерации и может быть использовано другими государствами для вмешательства во внутренние дела России и поддержки сепаратистских движений в ее отдельных регионах.
Политика Российской Федерации по отношению к Украине разрушает не только двустороннюю международно-правовую базу. Она угрожает общей системе международного права.
Международное право есть и остается инструментом мирного разрешения споров между государствами. Любое вмешательство одного государства во внутренние дела другого является недопустимым и должно быть осуждено международным сообществом.
Еще раз подчеркиваем, что своими действиями Российская Федерация нарушила императивные нормы общего международного права (jus cogens), которые принимаются и признаются международным сообществом государств в целом как нормы, отклонение от которых недопустимо (статья 53 Венской конвенции о праве международных договоров 1969 года). Нормы jus cogens есть критериями для определения законности других норм и фундаментом международного правопорядка. Таким образом, заявление Президента Российской Федерации В.В.Путина о непризнании Правительства Украины противоречат международному праву.
Исходя из того, что нарушение Российской Федерацией норм jus cogens есть прямым посягательством на интересы мирового сообщества в целом, это создает для государств обязанность не допустить их безнаказанность как obligatio erga omnes (обязанность перед всеми). При этом, осуществление преступления агрессии несет за собой криминальную ответственность определенных должностных лиц государства-агрессора.