Понад 10 тисяч загиблих українських військових і цивільних, понад 20 тисяч поранених, майже два мільйони внутрішньо переміщених осіб, що змушені були залишити свої домівки на Донбасі і переїхати у інші, безпечніші регіони України. Такий трагічний підсумок понад трирічної війни, розв’язаної кремлівським режимом проти України.

Протягом понад 20 років з часу здобуття незалежності Україна вирішувала всі свої внутрішні проблеми виключно мирним шляхом. В той час як в багатьох інших пострадянських країнах з початку 90-х років точилися криваві конфлікти, в Україні за два десятиліття на міжнаціональному грунті не пролилося жодної краплі крові. Доти, доки Росія не вирішила створити на карті чергову «гарячу точку», цього разу в Україні.

Тисячі військовослужбовців регулярної російської армії, десятки тисяч російських найманців, російська зброя та техніка, кількості якої могли б позаздрити армії більшості європейських держав – це те, на чому тримаються маріонеткові бандформування, створені Кремлем на Донбасі з однією-єдиною метою: дестабілізувати ситуацію в Україні, щоб змусити її відмовитися від проєвропеського курсу і демократичних реформ і повернутися у «сферу впливу Росії».

Це те, про що не пише т.зв. «спеціальний кореспондент iDNES.cz на сході України» Адам Гаєк у своїх розлогих матеріалах з Донецька, яких протягом десяти днів ваше видання дало йому можливість опублікувати аж три. Зате його статті густо рясніють небаченою досі в провідних чеських виданнях глорифікацією і романтизацією злочинців, які фактично захопили в заручники мільйони українців і окупували значну частину української території.

М’яко кажучи, дивує, як статті, написані частково в кращих традиціях комуністичного «Рудего права» і частково в стилі сучасної російської пропаганди, могли з’явитися в поважному виданні, читачем якого я є з початку 90-х років минулого століття, коли вперше працював в українському посольстві у Празі. Тим більш, що ці статті важко назвати журналістикою, оскільки автор в них навіть не намагається представити точку зору українського уряду або військовослужбовців Збройних сил України.

Складається враження, що єдиним завданням А.Гаєка було максимально відбілити образ бандитів, які разом з російськими військовослужбовцями і під їх прикриттям тероризують на Донбасі місцеве населення, дограбовують і дознищують те, що ще залишилося від інфраструктури цього колись одного з промислово найрозвинутіших регіонів України. Автор же їх змальовує мало не як «робін-гудів» 21 століття, ні словом не згадуючи про знущання, катування і вбивства, що на совісті багатьох з них. Разом з тим, українських військових, які часто ціною свого життя захищають не лише незалежність і територіальну цілісність своєї держави, але й безпеку всієї Європи, в тому числі й Чеської Республіки, автор принижує неприйнятними порівняннями, використовуючи увесь арсенал пропагандистської термінології, що її застосовують придворні кремлівські ЗМІ. Так, принизливі характеристики України і українців він вкладає в уста нібито персонажів своїх статей, але загальна лінія і висновки, до яких автор намагається підвести читачів, від цього не стають менш очевидними: виправдати злочини, які здійснюються Росією та її маріонетками на Донбасі, закамуфлювати їх ганебними порівняннями про Другу світову війну і риторикою пізнього брежнєвізму. І при цьому він навіть не намагається ознайомити читачів з позицією ООН, інших провідних міжнародних організацій, в тому числі уряду Чеської Республіки, яка полягає в тому, що, здійснивши збройну агресію проти України, Росія грубо порушила десятки норм міжнародного права.

Ну і апогеєм «творчості» Адама Гаєка стала стаття, опублікована в номері газети від 20 травня про чеських бойовиків на Донбасі, в якій він просто таки смакує розповіді про їхні злочини проти українців. Дуже сумно, що цій сумнівній творчості редакція видання щедро надає немалі газетні площі.

Але найголовніше запитання до редакції газети «Млада фронта днес» полягає в іншому: чи відомо їй, що цей її «кореспондент» потрапив до окупованих районів українського Донбасу з грубим порушенням законодавства України, не отримавши для цього відповідної акредитації і перетнувши український кордон, очевидно з території Росії, у нелегальний спосіб? Якщо редакція про це знала, то чи розуміє її керівництво, що це кидає тінь вже не на журналіста, а загалом на поважне чеське видання, яке такими своїми діями ставить під загрозу свою репутацію? Якщо ж ви про це не знали, то чи готова редакція засудити дії свого журналіста, який, можливо, використав ім’я однієї з найвпливовіших чеських газет у тільки йому відомих цілях?

Євген Перебийніс

Посол України в Чеській Республіці

MF Dnes,