Упродовж останніх днів багато людей в Україні, у світі і, зокрема, тут, у Чеській Республіці, пережили непросту емоційну і психологічну драму, пов’язану з повідомленням про «смерть», а потім «воскресіння» відомого російського журналіста Аркадія Бабченка. У багатьох ця ситуація викликала змішані почуття – від радості з того, що Аркадій таки живий, до роздратування, що щирі співчуття до «жертви» і рішуча ненависть до вбивць та замовників виявилися, так би мовити, безпідставними.

Дехто навіть висловлює претензії до українських спецслужб, називаючи їх дії аморальними і такими, що підривають до них довіру. Що цікаво: люди, які особисто знають Аркадія і для яких повідомлення про його «смерть» можливо коштувало не одної сивої волосини, переважно позитивно оцінюють дії української СБУ. І навпаки – люди, які про журналіста лише чули, а можливо навіть ніколи й не чули до цього випадку, скаржаться на те, що фальсифікація смерті Бабченка завдала їм моральної травми.

У зв’язку з цим хотів би привернути увагу до кількох речей. По-перше, практика інсценування вбивств задля отримання неспростовних доказів – це аж ніяк не рідкість у роботі спецслужб багатьох країн по всьому світу, і нічого протизаконного в них немає.

По-друге, якщо хтось забувся, то нагадаю, що в Україні триває розв’язана проти нею Росією війна. Це війна, яка має елементи як конвейційної, так і гібридної агресії. Але понад 10 тисяч жертв цієї російської агресії – це цілком реальні люди. Практично щодня матері, батьки, дружини та діти оплакують загиблих у боротьбі з російськими агресорами захисників України. Хто подумає про їх моральну травму та про моральну травму цілого українського народу, викликану війною, яка триває вже понад чотири роки?

У час, коли Росія використовує проти України цілий арсенал заборонених, цинічних і підступних прийомів, вимагати від України реагувати на них виключно джентельменськими заходами у відповідь було б, принаймні, нечесно.

Ідеться аж ніяк не про інсценування вбивства журналіста з боку українських правоохоронців, як дехто намагається твердити. Була реальна спроба замовного вбивства, яку вдалося попередити завдяки майстерно проведеній спецоперації.

Головний її результат – Аркадій Бабченко живий, безпосередній замовник затриманий, реальні російські куратори ідентифіковані. Ми дуже сподіваємося, що слідство, яке володіє значною кількістю доказів, отриманих в тому числі завдяки саме так проведеній операції, все розставить по своїх місцях і висуне конкретні звинувачення в тому числі й тим, хто керував процесом з Росії.

До того ж, за словами Генерального прокурора України,  інсценування вбивства допомогло українським правоохоронцям отримати дані про 30 інших осіб, на яких зловмисники вже планували напад, і цим самим зберегти їхні життя. Невже це теж не достатній аргумент?

По-третє – багато хто досі не вірить у те, що російські війська окупують українських Донбас, що російські військові збили МН17, що російські спецслужби отруїли Скрипалів, що допінг в російському спорті – це державна політика. Цей список можна продовжувати довго. При цьому ці люди чомусь патологічно солідаризуються з цинічною позицією Москви – де докази?

Саме на отримання неспростовних доказів російського залучення до цієї справи і була спрямована ця спецоперації. Україна має повне право використовувати всі доступні законні засоби для того, щоб захищати свій суверенітет і для того, щоб здобути не лише для себе, але й для всього світу, докази російської гібридної агресії.

Думаю, що логічною реакцією на це було б подякувати українським спецслужбам за врятоване життя журналіста і привітати їх успішною операцією, результати якої, переконаний, стануть складовою майбутніх процесів проти кремлівського режиму.

А тривога всіх притомних людей за життя Андрія Бабченка  і ненависть до його потенційних убивць зовсім не були безпідставними. Ці замовники, на жаль, продовжують перебувати на свободі в Росії, а життю Аркадія, як і раніше, загрожує небезпека. Але саме завдяки резонансу ця небезпека сьогодні значно нижча, ніж раніше. І це ще один важливий результат цієї блискучої операції.

blog.aktualne.cz, Перебийніс Є. П.