Що таке Великий терор 1937-1938 років?

Великий терор - це масове знищення людей, масштаби якого вражають, кількість жертв обраховується сотнями тисяч осіб.

Основними причинами Великого терору історики вважають бажання Й.Сталіна після його приходу до влади ліквідувати реальних і потенційних противників режиму, досягти повного упокорення населення шляхом винищення окремих національних і соціальних груп, завершити «кадрову революцію» й утвердити авторитарний стиль керівництва.

Практика та ідеологія комуністичного режиму різко відрізнялись. Офіційно декларувалися принципи «рівності, свободи й братерства», а реально відбувалося порушення соціальних і національних прав громадян – знищувалися свобода слова, конкуренція, приватна власність, заперечувалися свобода віросповідання й національний суверенітет.

Антигуманний характер більшовицька влада продемонструвала фактично із самого початку свого існування, а масове винищення громадян через їхні політичні погляди стало складовою масштабної політики упокорення України.

Офіційно практику політичних репресій більшовицька влада узаконила 5 вересня 1918-го року, коли затвердила Декрет Ради народних комісарів «Про червоний терор». Проте в Україну червоний терор прийшов раніше, у січні 1918 із вторгненням червоногвардійських загонів М.Муравйова. Дії червоногвардійців вирізнялись жорстокістю, а вбивства під приводом боротьби з «контрреволюцією» стали звичайним явищем. Наступна хвиля розстрілів у Києві, Харкові, Вінниці, Житомирі та інших містах України припадає на 1919 рік.

Місцеве українське населення, як могло, чинило опір більшовицькій навалі, впроваджуваній нею колективізації та обмеженню суверенітету України. Свідченням тому стали численні селянські повстання, опозиційні погляди у середовищі інтелігенції. Відтак, комуністичний режим міг утриматися в Україні, лише проводячи послідовну репресивну політику. Проголошена політика ліквідації «куркульства як класу» (1929), перші масові арешти інтелігенції 1929-1934 років, Голодомор 1932-1933 років, введення до Кримінального кодексу УРСР поняття «контрреволюції» (1934), «Великий терор 1937-1938 років – усе це свідчить про наполегливе обмеження культурних, національних і соціальних прав, знищення залишків української самостійності.

Беззаконня, катування та жорстокість, з якими знищувалося українське населення під час «Червоного терору» спричинило формування деструктивних тенденцій та страху в суспільстві. Ця психологічна атмосфера страху, заохочення доносів й абсолютної покори, насаджування культу «безпомильного вождя» поглибилась під час масових репресій 1937-1941 років. Дуже добре описує ситуацію в Україні того часу письменник і публіцист Микола Приходько (у 1938 році в’язень Лук’янівської тюрми НКВС УРСР): «Київ був переповнений тривогою і страхом… Це можна було відчути скрізь: в різних урядових і навчальних закладах, в наукових установах, на фабриках. Перед початком роботи, під час обідньої перерви й відходячи додому, люди купками, насторожено підходили до дошки наказів та оголошень і читали довгі списки звільнених з праці. … А це ж кінець – сьогодні з роботи, а завтра приїдуть уночі за душею і тілом. А може й так, що приїдуть сьогодні, а вже завтра напишуть у списку. І нема куди сховатися, бо скрізь «недремлющій глаз НКВД», що притаївся на кожному кроці. Дістануть з-під землі».

Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є найбільшим на території України. Спокійний і величавий ліс на північно-східній околиці Києва став свідком кривавих злочинів комуністичного режиму. Упродовж 1937-1941 років вантажівки майже щоночі привозили тіла розстріляних у київських в’язницях НКВС для таємного поховання у Биківнянському лісі.

Упродовж кількох десятиліть правда про поховання у Биківні на імена жертв сталінських репресій приховувалися владою від громадськості. Лише із здобуттям Україною незалежності процес дослідження Биківнянської трагедії було інтенсифіковано. Нині на території колишньої спецділянки НКВС УРСР у Биківнянському лісі розташовується Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», створений постановою Кабінету Міністрів України № 546 від 22 травня 2001 року. Через п’ять років, Указом Президента України від 17 травня 2006 року, Державному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» надано статус Національного.