Ще до початку Другої світової війни, 14—18 березня 1939 року, українці Карпатської України воювали за власну свободу з Угорщиною, яку підтримувала гітлерівська Німеччина. Коротка боротьба Карпатської України коштувала, за різними даними, від 2 до 6,5 тисяч життів її захисників. Українці у складі армії Польської держави почали воювати з  Німеччиною з 1 вересня 1939 року. Уже у перший день війни німецька авіація бомбила Львів, упродовж першої половини вересня — Луцьк, Станіславів (Івано-Франківськ), Тернопіль, Дрогобич, Сарни, Яворів, Стрий та інші міста. Серед мільйона польських військових, 106-112 тисяч (за деякими оцінками, до 120 тисяч) були українцями. У боях у вересні 1939 року загинуло близько 8 тисяч українців-громадян Польщі.

Від 17 вересня 1939 року у конфлікт вступила Червона армія. Після вторгнення радянських військ на територію Польщі українці брали участь у бойових діях і на боці Польщі, і на боці СРСР. Після Вересневої кампанії у німецькому полоні опинилося близько 60 тисяч українців, до радянського полону потрапило понад 20 тисяч.

Також кілька сотень українців вступило у війну у складі Вермахту, в рамках формування ВВН («військові відділи націоналістів»). Пізніше українців-громадян Румунії, Словаччини та Угорщини  мобілізували до армій цих країн.

У лавах Червоної армії українці брали участь у радянсько-фінській війні 1939—1940 років. Зокрема, на боці СРСР воювали 44-та та 70-та стрілецькі дивізії, які комплектувалися в Україні. Перша з них потрапила в котел у битві під Суомуссалмі 7 грудня 1939 — 8 січня 1940 рр. 44-та дивізія майже вся загинула — втрата  близько 17,5 тисяч осіб перевищила 70% особового складу. Майже 1 200 бійців потрапили в полон. Кількість загиблих українців у радянсько-фінській війні оцінюють щонайменше в 27 тисяч осіб (за деякими даними — 40 тисяч).

Перші українські підрозділи, що воювали на боці Фінляндії, сформували на початку 1940 року. Добровольці здебільшого набиралися з числа радянських військовополонених. Одним із найвідоміших командирів українських добровольців був холодноярівець і письменник Юрій Горліс-Горський. 

Трагедією українського народу була відсутність власної держави, а отже, його розподіл між усіма воюючими сторонами у цьому конфлікті. На момент початку німецької агресії проти СРСР українці вже більше двох років перебували у вирі великої війни.

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті http://www.ww2.memory.gov.ua/