Спершу, за вже майже усталеною традицією, документальному фільму виділили маленький зал, однак ще в переддень показу було викуплено всі квитки й керівництво кінотеатру перенесло проекцію в великий зал, помінявши місцями фільм про судовий процес над Олегом Сенцовим зі стрічкою «Волосся» Мілоша Формана, безперечною класикою світового кінематографу.

Після перегляду фільму розпочалася дискусія, участь у якій взяли Посол України в Чеській Республіці Євген Перебийніс, дисидентка Петрушка Шустрова, політики Ян Ліпавський та Джаміла Стеглікова, кінокритики Тереза Шімікова та Вальтер Надь. Розмова точилася навколо того, якими шляхами можна допомогти українським політичним в'язням, які важелі впливу доступні політикам, кінематографістам і звичайним громадянам. «Найважливіше, — за словами пана Євгена Перебийніса, — це міжнародна солідарність, про важливість якої писав і чеський президент Вацлав Гавел. Лише тиск міжнародної спільнота й безперервна увага до ситуації з політичними в'язнями в Росії можуть допомогти врятувати їм життя. Тому я б дуже хотів подякувати чеським депутатам, сенаторам, активістам і просто небайдужим громадянам за підтримку українських політичних в'язнів у Росії та Криму.» Його думку продовжила Тереза Шімікова: «Боротьба за звільнення політичних в'язнів — це в першу чергу боротьба за наше суспільство, за середовище, у якому ми хочемо жити й хочемо, щоб жили наші діти. Це боротьба кожного з нас за гідне життя і верховенство права.» Петрушка Шустрова, яка в часи комунізму сама відбула тюремне ув'язнення за сфабрикованим звинуваченням, підсумувала все сказане обнадійливим парафразом відомої цитати Вацлава Гавела: «Надія – це зовсім не світло в кінці тунелю, це кропітка робота над тим, що ви вважаєте потрібним.»