В День працівників дипломатичної служби України та з нагоди 100-річчя дипломатичної служби України Посол України в Чехії Євген Перебийніс, працівники Посольства поклали квіти до могил цілої плеяди українських дипломатів періоду УНР. Зокрема, на Ольшанському кладовищі Праги вшановано пам’ять посла УНР у Празі Максима Славінського (похований у Празі in memoriam, оскільки помер у в’язниці НКВС у Києві, а тому справжнє місце поховання невідоме), першого посла УНР в Лондоні Миколи Стаховського, посла УНР у Відні Григорія Сидоренка, керівника канцелярії МЗС УНР Івана Мірного, посла УНР у Фінляндії, Швеції та Норвегії Костя Лоського та посла УНР у Румунії та Угорщині Миколи Ґалаґана.

 Максим Антонович Славинський (Славінський, 1868-1945) - український громадсько-політичний діяч, поет, перекладач, дипломат, публіцист, редактор. У 1919-1923 роках був керівником надзвичайної дипломатичної місії УНР в Чехословацькій Республіці. З 1923 року читав лекції з історії західноєвропейської літератури в Українському педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова в Празі, працював на посаді професора новітньої історії в Українській господарській академії в Подєбрадах. У 1945 році був заарештований в Празі  радянськими спецслужбами, помер у Лук'янівській в'язниці в Києві 23 листопада 1945 року по закінченні слідства, не дочекавшись трибуналу НКВС.

Микола Ананійович Стаховський (1879-1948) — український громадсько-політичний діяч, дипломат, лікар. Перший голова дипломатичної місії Української Народної Республіки у Великій Британії.

Григорій Микитович Сидоренко (1874-1924) — український політичний діяч і дипломат, інженер. Міністр пошти і телеграфу УНР. Голова делегації УНР на мирній конференції в Парижі (січень-серпень 1919 року). У 1919-1922 роках - посол УНР у Відні. З 1923 року працював директором бібліотеки Української господарської академії в Подєбрадах.

Іван Іванович Мірний (1872-1937) — український політик доби УНР. У період Гетьманатуі Директорії УНР очолював канцелярію Міністерства закордонних справ України, входив до складу делегації УНР на Паризьку мирну конференції 1919—1920 років.

Антонович Дмитро Володимирович (1877-1945)- український історик мистецтва й театру, політичний діяч, редактор численних українських часописів; член Української Центральної Ради, морський міністр, міністр мистецтва, генеральний консул УНР в Швеції (1918 р.), голова дипломатичної місії УНР в Римі (1919 рік) , один з організаторів, ректор Українського вільного університету у Відні та Празі,  голова Українського історико-філологічного товариства у Празі. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі.

Олександр Валер’янович Вілінський (1872-1928)- український громадський діяч, дипломат, всесвітньо відомий інженер і учений. Один із засновників Української Центральної Ради. У 1918 - 1919 роках — український консул у Цюріху. У 1920 році емігрував спочатку до Відня, згодом до Чехословаччини. Працював професором машинознавства  в Українській господарській академії у Подєбрадах.

Костянтин (Кость) Андріанович Мацієвич (1873-1942)  - визначний український державний і громадський діяч, учений, дипломат. З лютого по квітень 1919 року очолював Міністерство закордонних справ УНР, з 1919 по 1923 рік – голова дипломатичної місії УНР в Румунії. У 1923 році емігрував до Чехословаччини, де працював професором Української господарської академії в Подебрадах. З 1936 року — голова Української наукової асоціації та Українського дипломатичного клубу в Празі.

Костянтин (Кость) Лоський - (1874-1933) — український громадський і політичний діяч, історик права, дипломат. Батько героя Крут Лоського Ігоря Костянтиновича. Навесні 1917 р. брав участь в організації та роботі Української Центральної Ради. Навесні 1918 р. призначений послом УНР у Фінляндії, Швеції та Норвегії з місцем перебування в м. Стокгольм. Наприкінці 1920 р. поселився в м. Прага, з 1921 р. працював в Українському вільному університеті: професор римського права, декан правничого факультету (1927–1928), проректор (1929–1930).

Микола Михайлович Ґалаґан (1882-1946(?)-1955(?)) - український громадсько-політичний діяч, публіцист, член Української Центральної ради, посол УНР в Румунії й Угорщині.
У 1918 р. - дипломатичний представник УНР в Королівстві Румунія. Після проголошення Павла Скоропадського гетьманом Української Держави відмовився від посади посла і працював у департаменті загальних справ міністерства народного здоров'я, у 1919-1920 рр. - голова дипломатичної місії УНР в Угорщині. Залишив цю посаду на знак протесту у зв’язку з підписанням С. Петлюрою Варшавського договору.

У 1945 р. був вивезений радянською військовою контррозвідкою до Києва. У довіднику «Діячі Української Центральної Ради» під редакцією Т.С.Осташко вказується, що М.Ґалаґан загинув у Лук'янівській тюрмі у 1946 р. Відповідно до матеріалів І.Сюндюкова, М.Ґалаґан відбув десятирічне ув'язнення у «Сиблагу» (Кемеровська область, Маріїнськ, п/с 247/6-г) та був звільнений 1 листопада 1955 року. Подальша його доля невідома. Реабілітований 14 травня 1992 року.