На першій панельній дискусії конференції виступили історики та фахівці з роботи з архівами комуністичних служб Чехословаччини Радек Схованек, Мартін Славік та Петер Рендек, які представили основні стратегії дезінформаційних стратегій радянських та чехословацьких комуністів у тодішній Чехословаччині та Східній Німеччині.

Потім настав час для української панелі. Керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху, редактор «Історичної правди» Володимир Бірчак розповів про гібридні тактики більшовиків проти української держави у 1918-1919 роках та провів паралелі з гібридною війною Росії проти України, яка ведеться з 2014 року. «Те, що почалося у 2014 році проти України, як Росія почала вести гібридні війни, не нове, вона нічого нового не придумала, вона просто подіставала старі методички з архівів ФСБ, колишніх архівів КДБ і почала цю діяльність» — стверджує Володимир Бірчак. Сто років тому більшовики теж окупували територію України під приводом того, що в країні відбувається громадянська війна й «місцеві робітники й селяни «повстали» проти «нелегітимної київської влади, Центральної Ради». За словами Бірчака, «більшовики у грудні-січні 1918 рухалися територією України з досить цікавою тактикою. Підтримувані військами із радянської Росії, вони добирались до великих міст, в яких піднімали повстання нібито українські більшовики. Тоді на їхню підтримку виступали росіяни – і міста ставали «червоними». Таку тактику вони хотіли застосувати і до столиці. Та забігаючи вперед, варто сказати, що «січневе повстання» в Києві було придушене українськими військами. Тут саме собою напрошується порівняння дій більшовиків у 1917-1918 та РФ у 2014, які таким самим чином підтримували Самооборону Криму та сепаратистів ДНР і ЛНР».

В.о. директора Центру досліджень визвольного руху Анна Олійник виступила з доповіддю про впливи тактик КДБ на російські дезінформаційні стратегії та як архіви можуть допомогти виявляти фейки та протистояти їм. Дослідниця в своєму виступі спершу зосередилися на антиукраїнській дезінформаційній кампанії Російської Федерації 2014-2019 років, а потім розповіла про подібні архівні справи, ведені агентурою КДБ проти членів ОУН чи українських дисидентів. За даними міжнародних експертів, лише в 2018 році кремлівська пропаганда запустила 461 проект на поширення інформації про те, що Україна є нацистською державою, а українці – нацистами, бо, як стверджують у Кремлі, «вони воюють лише з фашистами». Отже, потрібно представити сучасну російську агресію проти України як продовження великої вітчизняної війни. Анна Олійник розповіла про архівні справи радянського КГБ, спрямовані на дискредитацію українського національного руху чи спроб української діаспори розповісти світові правду про Голодомор 1932-1933. Наостанок дослідниця презентувала великий проект Центру досліджень визвольного руху «КГБ для медіа», який вчить журналістів з усього світу працювати з архівами та вчитися на помилках історії. 

Україніст та співробітник Інституту з досліджень тоталітарних режимів Давід Свобода виступив із доповіддю про міфи та стереотипи чеського суспільства про українські націоналістичні рухи, породжені радянською та російською пропагандою. Дослідник проаналізував публікації про Україну в чеських ЗМІ та на конкретних прикладах розповів про шляхи походження основних міфів про Україну в чеській пресі, зокрема щодо руху ОУН-УПА, Майдану тощо.

І наостанок виступили медіа-аналітики з міжнародних інституцій, які професійно вивчають гібридні дезінформаційні війни РФ проти європейських демократій. Зокрема Моніка Ріхтер зі East Stratcom Task European External Action Service розповіла про кремлівські кампанії, спрямовані на підтримку євроскептичних настроїв та підривання довіри в демократичні інституції, виставлення на ґлум ліберальних європейських цінностей тощо. Якуб Каленський, член Євразійського центру Атлантичної Ради, проаналізував російське втручання в українські вибори 2019 р. За словами дослідника, можна виділити три основні типи втручань: кібероперації, до яких Україна була підготовлена набагато більше, аніж у 2014 році; кінетичні операції, головною з яких були агресивні дії в Керченській протоці; та дезінформаційні кампанії, головною метою яких було дегуманізувати та дискредитувати виборчий процес в Україні як диктат Вашингтона чи Брюсселя, а не вільний вибір вільних людей.

Знати про всі ці практики – уже півшляху до успішної боротьби з ними. Щиро дякуємо організаторам та учасникам конференції з Чехії та України за цінні знання.