На Аскольдовій могилі
Поховали їх -
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
Павло Тичина “Пам'яті тридцяти”

Наприкінці січня 1918 року російська більшовицька армія під командуванням генерала Муравйова у своєму поході на Київ підійшла до станції Крути неподалік Ніжина на Чернігівщині. Містечко обороняли юнкери юнацької військової школи та козаки під командуванням сотника Аверкія Гончаренка. О 4 год. ранку з Києва до Крут прибула перша сотня допоміжного куреня, сформованого зі студентів та гімназистів, і кількість захиcників станції зросла з 200 до 520 вояків.

Вранці 29 січня на підступах до Крут з'явилося шеститисячне військо, яке складали російські солдати, балтійські матроси і червоногвардійці з Москви та Брянська. О 2 год. на допомогу більшовикам надійшли бронепоїзд та Перший Петроградський загін. Гончаренко змушений був увести в бій останній резерв з тридцяти юнаків. Щоб уникнути оточення, українські вояки відступили до свого ешелону. При цьому, 27 студентів та гімназистів помилково вийшли на станцію, яку захопили "червоні", потрапили в полон і незабаром були розстріляні.
Загалом загинуло майже 300 захисників Крут, решта вночі виїхала до Ніжина. Джерела розбігаються щодо чисельності жертв. Офіційного підтвердження точної кількості загиблих ще й досі немає. За свідченням учасників подій, імовірно було вбито близько 250-300 осіб з українського боку. Але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі у Києві.

Десятиліттями історія битви або замовчувалась, або обростала вигадками в закордонній і вітчизняній історіографії. Лише згодом, у 2006 році на місці битви під Крутами встановлено пам'ятник. У 80-ті роковини монетним двором випущено в обіг пам'ятну гривню.

Трагічна загибель студентського куреня під Кру­тами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну.