Переклад українською мовою статті Посла Василя Зварича у чеському авторитетному виданні Hospodářské noviny.

"Світ має знати правду і не піддаватись на маніпуляції Кремля та тих, хто підтримує Путіна"

На тлі нещодавніх заяв, які лунають із Білого дому і яким у Кремлі захоплено аплодують, я спробую розставити все на свої місця та пояснити, що насправді відбувається.

Нижче я наводжу основні претензії президента США Дональда Трампа та представників його адміністрації до президента України Володимира Зеленського. Розгляньмо окремі звинувачення та порівняймо ці заяви з реальними діями України й Росії.

1. «Зеленський не хоче миру» і «він міг давно закінчити війну».

Трамп стверджує, що Зеленський неодноразово мав можливість укласти мирну угоду, але відмовився від цього. Що показують факти?

Україна підтримувала всі американські ініціативи, спрямовані на переговори, і в березні 2025 року погодилася на тридцятиденне перемир’я, запропоноване Сполученими Штатами. Президент України неодноразово наголошував на своїй готовності вести переговори з Путіним. Однак Росія цинічно проігнорувала всі ці пропозиції. У жовтні 2026 року Володимир Зеленський запропонував ще один конкретний крок — повне шістдесятиденне перемир’я, яке дало б змогу провести вибори в Україні. Кремль відхилив цю пропозицію. Україна також неодноразово пропонувала переговори на найвищому рівні, тоді як російське керівництво не виявляє готовності припинити бойові дії на землі, у повітрі та на морі, як пропонує українська сторона. Лавров заявив, що Росія «не дасть Україні перепочити на полі бою». Висновок. Не можна стверджувати, що Україна блокує мир, і водночас ігнорувати неодноразові відмови Росії від конкретних пропозицій щодо перемир’я та досягнення тривалого й справедливого миру. Мир не означає капітуляції України або прийняття будь-яких умов агресора.

2. «Зеленський — диктатор без виборів. Україні потрібен новий президент». Що показують факти?

Проведення загальнонаціональних виборів в Україні під час дії воєнного стану обмежене чинним законодавством. Однак Володимир Зеленський публічно заявив, що готовий провести вибори за умови забезпечення належних безпекових умов, і запропонував шістдесятиденне перемир’я, яке дало б змогу їх організувати. Росія відхилила цю пропозицію. Натомість диктатура панує саме в Росії, де не існує справжньої політичної конкуренції, а представники опозиції зазнають переслідувань. Російські вибори перетворилися на суцільний фарс, а їх проведення на тимчасово окупованих територіях України є незаконним і становить пряме порушення міжнародного права.

Висновок. Якщо Кремль справді дбає про демократичний характер української влади, чому він відхиляє перемир’я, яке могло б створити умови для проведення виборів? Вимога провести вибори під час війни втрачає переконливість, якщо водночас відхиляється пропозиція припинити бойові дії на період, необхідний для їх підготовки. Для Кремля важливе не прізвище наступного президента України, а можливість підпорядкувати Україну. Путіну заважає сама незалежність України та її право самостійно вирішувати власне майбутнє.

3. «Зеленський і Путін ненавидять один одного. Із Зеленським домовлятися важче, ніж із Путіним».

Нещодавно Трамп заявив, що йому важче домовлятися із Зеленським, ніж із Путіним, і представив особисті стосунки обох лідерів як одну з перешкод на шляху до миру. Що тут є принциповим?

Війна не почалася через особисту неприязнь двох президентів. Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Зеленський очолює державу, яка захищається від агресії, тоді як Путін очолює державу, яка цю агресію розв’язала. Висновок. Особисті симпатії між державними діячами не можуть бути мірилом відповідальності за війну. Якщо агресор видається зручнішим партнером для переговорів, це ще не означає, що він більше прагне миру. Оцінювати потрібно не стиль ведення переговорів, а ставлення кожної зі сторін до конкретних пропозицій, їх відхилення та реальні дії. Путін, очевидно, відчуває симпатію Трампа й намагається, у дусі методів, звичних для КДБ, використати її для досягнення своїх максималістських неоімперських цілей, перекладаючи при цьому відповідальність за війну на Зеленського.

4. «Українські удари по російських нафтопереробних заводах ганебні та підвищують світові ціни на пальне».

Це одна з найновіших претензій Трампа. Він пов’язує українські удари по російських нафтопереробних заводах зі зростанням цін на дизельне пальне. Що показують факти?

На ціни на енергоносії впливає широкий спектр чинників, пов’язаних із міжнародною нестабільністю, зокрема війна Сполучених Штатів проти Ірану та подальша блокада Ормузької протоки. Приписувати проблему високих цін і нестачі енергетичної сировини виключно українським ударам по російських нафтопереробних заводах — це надмірне спрощення. Україна здійснює ці удари в межах самооборони, щоб обмежити здатність Росії продовжувати війну й тим самим сприяти наближенню миру. Президент України неодноразово заявляв, що Україна готова припинити удари по російських нафтопереробних заводах, якщо Росія, дотримуючись принципу взаємності, припинить удари по українській енергетичній інфраструктурі. Однак Росія відхилила такий підхід і продовжує атакувати українську енергетику. Після того як 11 жовтня Трамп оголосив про нібито досягнуте енергетичне перемир’я, Україна протягом двох днів утримувалася від ударів по російських нафтопереробних заводах та енергетичних об’єктах. Росія тим часом продовжувала атаки на українську енергетичну інфраструктуру. Таким чином, Росія знову проігнорувала позицію Трампа щодо енергетичного перемир’я. Київ, а також інші українські міста й регіони потерпають від перебоїв з електроенергією, теплом і водопостачанням унаслідок російських атак. Однак Трамп, на жаль, не приділяє цим наслідкам належної уваги й продовжує звинувачувати Зеленського. Висновок. Українські удари по російських нафтопереробних заводах не можна розглядати окремо від агресивної війни, яку розв’язала й продовжує вести Росія. Україна має право на самооборону. Вона пропонує взаємне енергетичне перемир’я, тоді як Росія продовжує атакувати українську інфраструктуру та цивільні об’єкти й порушує норми міжнародного гуманітарного права.

5. Чому Вашингтон тисне на Київ, але домовляється з Москвою?

Трамп критикує Зеленського й вимагає, щоб Україна припинила удари по російській нафтовій інфраструктурі. Водночас він оголосив про домовленість щодо постачання російського дизельного пального на міжнародний ринок. Кремль підтвердив відновлення експорту дизельного пального після домовленості зі Сполученими Штатами. Цей крок викликав критику з боку України, європейських представників і частини американських політиків. Сам по собі цей факт не доводить, що Вашингтон цілеспрямовано прагне допомогти Кремлю. Однак він порушує цілком обґрунтоване питання щодо послідовності американської політики: чому Україна зазнає тиску через свої військові операції, тоді як Росія отримує нові економічні можливості, не припиняючи своєї агресії? Висновок. Угода, яка приносить агресору економічні переваги, не забезпечуючи надійних механізмів припинення війни та чітких взаємних зобов’язань, може послабити мотивацію Кремля прагнути справжнього миру. Навпаки, перспектива досягнення миру через це віддаляється. Вашингтон і його європейські партнери повинні чинити тиск насамперед на Росію — винуватця цієї війни та головну перешкоду на шляху до миру, — замість того щоб змушувати Україну до капітуляції. Капітуляція не наближає мир. Вона лише відкриває шлях до нових актів агресії, метою яких є зміна державних кордонів силою. І головний висновок: здається, оцінки Трампа дедалі частіше ґрунтуються на неправильно поставленому запитанні: ніби головною перешкодою для миру є Зеленський, а завдання полягає в тому, щоб змусити Україну піти на поступки. Однак існує принципова різниця між державою, яка відмовляється припинити агресію, і державою, на яку напали та яка відмовляється приймати умови, що загрожують її незалежності. Україна підтримувала переговори, погоджувалася на запропоновані Сполученими Штатами кроки до перемир’я та висувала нові ініціативи. Росія відхиляла важливі пропозиції й продовжувала військові удари. Саме ці факти мають бути відправною точкою під час оцінювання того, хто насправді перешкоджає миру. Тому звинувачення на адресу Зеленського не можуть замінити відповіді на принципове запитання: чому Путін досі не припинив війну, яку сам розв’язав? Коли агресор сприймається як зручніший партнер, ніж президент держави, на яку напали, а аргументи, що відповідають позиції Кремля, стають основою політичних звинувачень, виникає небезпека паралельної реальності. У ній справжні причини війни підмінюються особистими конфліктами, а відповідальність агресора перекладається на його жертву. Росія розпочала повномасштабну війну. Україна має право на існування, на самостійне визначення свого шляху розвитку, на демократію та на самооборону. Усі ці права закріплені в міжнародному праві. Крім того, Росія, Сполучені Штати Америки та Велика Британія в Будапештському меморандумі 1994 року надали Україні гарантійні запевнення щодо поваги до її незалежності, суверенітету та наявних кордонів. Водночас вони зобов’язалися утримуватися від застосування сили проти її територіальної цілісності та політичної незалежності. Президент України не стає перешкодою для миру лише тому, що відмовляється погодитися на капітуляцію. Мир, який винагороджує агресію, не усуває загрозу — він створює умови для її повторення.

Оригінал статті за посиланням: