Позаминулого тижня Ви вперше після виборів зустрілися з прем’єр-міністром Андреєм Бабішем. Чи можете розповісти, про що йшла мова?

Пан прем’єр прийняв мене, і це була наша перша офіційна зустріч, тож я дуже вдячний за таку можливість. Це була предметна розмова про ситуацію в Україні, ситуацію у світі, перспективи завершення російської війни проти України та подальшу співпрацю з Україною в різних сферах. Я мав можливість особисто подякувати пану прем’єру за продовження боєприпасної ініціативи. Ми вважаємо її надзвичайно важливою для захисту життя наших громадян, наших військових в Україні, а також для якнайшвидшого завершення війни.

Однак Чеська Республіка припинила фінансово долучатися до цієї ініціативи. Чи бачите Ви різницю між підтримкою України з боку нинішнього уряду та попереднього?

Наші відносини є стабільними. Минулого року ми офіційно підвищили їх до рівня стратегічного партнерства, і це досі залишається чинним. Ми маємо величезний потенціал у різних сферах, і я вдячний новому чеському уряду за увагу, яку він приділяє Україні. Йдеться не лише про підтримку України, а й про співпрацю, що має взаємовигідну основу та відповідає прагматичній політиці нового уряду. Те, що боєприпасна ініціатива продовжується, є дуже важливим і демонструє, що підтримка України триває й надалі. Що ж до припинення фінансових внесків Чеської Республіки до цієї ініціативи, то й попередній уряд не робив значних внесків. Роль Чехії полягає насамперед у координації цієї ініціативи та забезпеченні постачання боєприпасів в Україну. Ми вважаємо це дуже важливим, адже лише минулого року близько 50 відсотків усіх поставок боєприпасів для української армії здійснювалися саме через цю ініціативу, тож її значення є величезним. І це не єдиний приклад підтримки. Те, що міністр закордонних справ Петр Мачинка свій другий закордонний візит здійснив саме до України, ми також сприймаємо як важливий політичний сигнал. Чеська Республіка підтримує й європейські ініціативи, зокрема фінансову допомогу ЄС у розмірі 90 мільярдів євро, санкційні пакети, приєдналася до обмеження пересування російських дипломатів у Шенгенській зоні та підтримує заборону на в’їзд до ЄС російських воєнних злочинців. Це конкретні кроки, які чітко демонструють, що чеський уряд добре розуміє, хто є агресором, а хто — жертвою.

Ви кажете, що підхід нового уряду є прагматичним, а стратегічне партнерство може бути вигідним для обох сторін. Які можливості могла б отримати Чеська Республіка в Україні після завершення війни?

Дуже важливо, що чеський бізнес працює в Україні навіть під час російської агресії. Жодна чеська компанія не залишила Україну під час війни й продовжує свою діяльність. Чеська Республіка має в Україні дуже позитивну репутацію, і я вважаю це основою того, що чеський бізнес і надалі відіграватиме дуже важливу роль у повоєнній відбудові. Багато вже робиться зараз — у сфері енергетики, охорони здоров’я тощо. Чеська Республіка буде серед тих союзників, які братимуть участь у різних проєктах відбудови після завершення війни.

Окрім припинення внесків до боєприпасної ініціативи, Чехія разом зі Словаччиною та Угорщиною також не гарантуватиме фінансову позику в розмірі 90 мільярдів євро, яку нещодавно схвалив ЄС. Чи не відображає це, на Вашу думку, загальносуспільний настрій — що люди вже дещо втомилися від війни в Україні й не хочуть її так активно фінансово підтримувати?

Це не менша підтримка — вона радше має іншу форму. Ми розуміємо причини цього процесу, розуміємо стан нинішнього чеського бюджету, а також результати демократичних виборів. Але це зовсім не означає, що Чеська Республіка залишила Україну, і я вірю, що ніколи її не залишить. Чеське суспільство ніколи б із цим не погодилося. Чеський народ знає справжню ціну свободи, є дуже емпатійним і розуміє, наскільки важливо допомагати. Я справді не бачу, щоб підтримка чеського суспільства зменшувалася. Найкращим прикладом стала величезна мобілізація чеського суспільства в той час, коли російська армія знищувала енергетичну інфраструктуру. Уся програма «Тепло для України» працювала чудово, і чеське суспільство за короткий час змогло зібрати понад 10 мільйонів євро. Щодо втоми — я розумію втому від війни у тих, хто воює зі зброєю в руках або щоночі переживає ракетні атаки в укриттях; у тих, хто страждає від нестачі електрики та води; у тих, хто ховає своїх близьких або чекає на повернення викрадених дітей. Ці люди справді втомлені. Наслідки війни відчувають усі, але для українців це питання життя і смерті. Загалом я вважаю, що тема втоми є витвором російської пропаганди, метою якої є відвернути людей від допомоги Україні. Ми не чули про втому від десятилітнього конфлікту на Близькому Сході, наслідки якого ми відчуваємо через енергетичну кризу. Втома належить українцям в Україні.

Чи можливо, щоб Україна виграла цю війну?

Звичайно, я в це вірю, і це можливо. Росії не вдасться досягти своїх цілей військовим шляхом завдяки нашим мужнім воїнам, а також завдяки стрімкому розвитку технологій в оборонній промисловості. Ми здатні за допомогою дронів та антидронових систем стримувати Росію. На окремих ділянках фронту вдалося звільнити українську землю, а це означає, що ми здатні виграти цю війну. Але, безумовно, для цього нам потрібна підтримка союзників і більший тиск на Росію, щоб вона усвідомила: військовий шлях не приведе до результату.

Чи можливе, на Вашу думку, хоча б замороження конфлікту на лінії фронту в обмін на перемир’я?

Зараз немає чого заморожувати. Потрібно припинити російську агресію та сісти за стіл переговорів, щоб досягти справедливого й тривалого миру на основі міжнародного права. Ми чуємо питання про те, чим Україна могла б пожертвувати, але ми вже пожертвували тисячами життів, випаленою землею та зруйнованими містами. Ми знаємо з історії, що будь-які спроби заморозити війну лише посилюють апетити Кремля. Прикладом є Придністров’я, Грузія, а тепер і Україна. Якщо Україна впаде, це стане загрозою безпеці для всієї Європи. Росію можна зупинити лише мовою сили та єдності.

Деякі аналітики кажуть, що якби Захід дозволив Україні впасти, українські військові відчували б таку злість до Заходу, що, можливо, для них було б прийнятніше перейти на бік Росії. Чи вважаєте Ви такий ризик реальним?

Це неможливо уявити. Український солдат ніколи не воюватиме за Росію проти Заходу, тому що Україна є частиною Європи. Росія для нас — щось чуже. Ми не є «одним народом», як каже Путін. Ми різні й хочемо будувати життя на демократичних стандартах, а не на рабстві в «русском мире».

Перейдемо далі. У Чеській Республіці перебуває велика кількість українських біженців. Часто люди кажуть, що їм слід було б радше йти на фронт, а не бути воєнними біженцями в чужій країні. Чи помічаєте Ви і тут зміну настроїв? Чи Україна більше прагне мотивувати людей до повернення додому, ніж підтримувати громаду за кордоном?

Я чую різні голоси, але навколо цієї теми дуже багато політики. Реальність така, що українці, які тут працюють, не є тягарем для чеського бюджету, а навпаки — джерелом його доходів. Вони переважно добре інтегровані. Кожен має право вибору — залишитися за кордоном чи повернутися. Держава не може нікого змусити. Біженці — це не лише чоловіки, здатні воювати. Переважно це жінки й діти, які потребують безпечного життя. Українці не заслуговують на те, щоб зазнавати утисків за кордоном. Прояви ксенофобії чи ненависті щодо них є нелюдськими. Сьогодні в Чехії проживає приблизно 600 тисяч українців. Більшість тих, хто виїхав після початку війни, замислюються про повернення додому. Як посольство, ми відкидаємо будь-яку асиміляцію наших громадян. Для нас важливо, щоб вони зберігали свою ідентичність і мову. Якщо ми зможемо забезпечити людям нормальні умови, безпеку праці та відновити їхнє житло, ми підтримуватимемо їхнє повернення.

Перейдемо до подій у світі. Як Ви особисто оцінюєте нинішнє становище України в очах чинної американської адміністрації? Президент Дональд Трамп неодноразово висловлював розчарування підходом України й часто звинувачував саме державу, що зазнала нападу, у затягуванні мирних переговорів. Що міг би зробити Київ, щоб змінити це сприйняття у Білому домі?

Ми вважаємо роль Сполучених Штатів у припиненні російської війни визначальною. Це розчарування стосувалося також і Путіна. Тиснути на Україну немає сенсу, тому що ми хочемо миру більше, ніж будь-хто інший. Росія цього миру не хоче, адже війна для Путіна є джерелом необмеженої влади. Для нас це боротьба за існування. Саме цю різницю Сполучені Штати вже усвідомлюють. Президент Зеленський неодноразово публічно підтримував пропозицію Дональда Трампа щодо перемир’я. Ми завжди були відкритими до припинення вогню, але Путін усе це відкинув. Сьогодні ми хотіли б переговорів президента Зеленського з Путіним, але Путін і далі це відмовляється робити, тому тиснути потрібно саме на Путіна.

Під час переговорів про можливі сценарії завершення війни часто йдеться про різні гарантії. Чи готова Україна відмовитися бодай від членства в НАТО в обмін на перемир’я?

Передусім слід усвідомити, що Росія розпочала агресію в той час, коли Україна на законодавчому рівні мала нейтральний статус. Проте це жодним чином не вплинуло на рішення Володимира Путіна здійснити напад. Пов’язувати агресію з членством у НАТО — безпідставно. Для Путіна сама ідея членства України в будь-якій західній організації є спробою України відокремитися від російської імперії. Ми ніколи не відмовимося від наших стратегічних цілей — бути частиною Європейського Союзу та НАТО, тому що вважаємо це питанням нашого існування.

Трамп та деякі інші критики звертали увагу на те, що в Україні давно не було виборів. Чи не отримала б Україна більшу підтримку, якби спробувала провести їх і таким чином показати, що продовжує дотримуватися демократичних принципів, навіть попри щоденні ракетні атаки?

Критикувати сьогодні Україну за відсутність виборів — це те саме, що критикувати людину за те, що вона не дихає, коли хтось стискає їй горло. Цю критику слід спрямовувати виключно на Росію. Конституція забороняє проведення виборів під час війни з цілком логічних безпекових причин. Як ми могли б гарантувати безпеку громадянам? Як забезпечити голосування військовим на фронті? Після завершення війни ми зможемо швидко підготувати вибори відповідно до демократичних стандартів. Росія використовує тему виборів для делегітимізації української влади, водночас організовуючи незаконні вибори на окупованих територіях.

Через конфлікт на Близькому Сході ситуація в Україні відійшла з центру політичної уваги. Як Україна може знову привернути увагу до своєї ситуації?

Ситуація показала, що Україна має додану вартість для міжнародної безпеки. Ми маємо можливості допомагати країнам Близького Сходу захищатися від іранських дронів Shahed, які завдають великої шкоди Україні. Ми вже знаємо, як боротися з цими дронами, і ділимося своїм досвідом. Ми також допомагаємо Сполученим Штатам, передаючи інформацію про те, як Росія допомагає Ірану. Нам вдалося переконати й адміністрацію Дональда Трампа в тому, що Україна може робити внесок у стабільність. Іран є частиною «осі зла» разом із Росією.